Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області проведено узагальнення судової практики

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики на тему «Про судову практику розгляду судами деяких питань , які вирішуються судом під час виконання вироків за 2014 -2015 роки».

Виконання вироку є завершальною стадією кримінального процесу, в якій реалізується прийняте судове рішення, що набрало законної сили, і реалізується конституційний принцип кримінального процесу про обов'язковість судового рішення. Судочинство у справі вважається здійсненим лише у випадку, коли вирок або інше завершальне судове рішення звернено до виконання і виконано. У стадії виконання вироку виникає низка процесуальних питань, які вимагають судового рішення.

Відповідно  до ст.537  КПК  України  до питань, які  суд має право  вирішувати  під час виконання вироків належать:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

-  13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

-  14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Статистична інформація щодо розгляду справ у порядку виконання судових рішень  у Жовтоводськогму міському суді Дніпропетровської області за період 2014-2015 роки  відображена в Додатку 1 та Додатку 2. 

Найбільшу кількість справ у порядку  виконання судових рішень , які перебували на розгляді в Жовтоводському міському суді Дніпропетровської області становлять клопотання про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання.

Категорії осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна не відбутої частини покарання більш м'яким, правові підстави застосування зазначеного інституту передбачені статтями 81, 82 КК України. Окремі положення щодо процесуального порядку вирішення таких питань роз'яснені ПВСУ в постанові від 26 квітня 2002 р. № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким".

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбуван­ня призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Частина 1 ст. 81 КК встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звіль­нення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюєть­ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Пока­рання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реаль­не виконання припиняється.

Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверд­жує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є са­моціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

За період 2014-2015 роки в Жовтоводському міському суді Дніпропетровської області на розгляді перебувало 532 клопотань про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання.

В більшості випадків судді задовольняли клопотання про умовне – дострокове звільнення, оскільки в матеріалах справи містилися докази, які доводили, що засуджений своєю поведінкою і ставленням до праці підтвердив своє виправлення.

Так, у справі 176/162/14-к суддя задовольнила клопотання про умовно – дострокове звільнення, оскільки  засуджений відбув 2/3 частини строку призначеного йому покарання, за сумлінну поведінку та працю мав заохочення від адміністрації , чим довів своє виправлення.

Майже всі випадки  повернення подання про умовно – дострокове звільнення стосувалися допущення помилок з боку адміністрації в частині оформлення подання. У справі №176/633/14-к суддя повернула подання для належного оформлення у зв’язку з тим, що подання   узгоджено не належною особою, яка не мала права підпису.

Непоодинокі випадки залишення подання про умовно – дострокове звільнення без розгляду. Так, у справі №176/1811/15-к суддя дійшла  висновку про залишення подання засудженого без розгляду, оскільки воно не вмотивоване і необґрунтоване. Подане засудженим клопотання не містить анкетних відомостей про особу, на  підставі якого вироку суду відбуває кримінальне покарання, характеризуючи данні про особу, відповідні відомості про заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо. Не містить заява мотивів про доцільність застосування відносно засудженого ст.81 КК України, яка регламентує умовно-дострокове звільнення засуджених осіб від подальшого відбування покарання.         За відсутності таких відомостей, суд позбавлений можливості призначити клопотання засудженого до судового розгляду з прийняттям обґрунтованого та мотивованого рішення за результатами розгляду такого клопотання.

Незначну частину становлять клопотання про умовно – дострокове звільнення  в задоволені яких відмовлено. Відмовляючи у задоволенні подання у справі №176/1480/15 суддя виходив з того , що відповідно до Пленуму Верховного Суду України в постанові №2 від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну покарання більш м'яким" зазначено,  що умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для вирішення питання про досягнення цілей покарання. Головною підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є доведеність і переконаність суду, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. При цьому необхідно враховувати зразкове дотримання засудженим вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації виконання покарань, відсутність порушень дисципліни, товариське ставлення до інших засуджених, ставлення засудженого до скоєного злочину, праці та навчання, його наміри про приєднання до суспільно-корисної праці, потреба в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. При розгляді клопотання  було встановлено , що засуджений  характеризується негативно, порушує режим утримання,  заохочень не має, має  2 стягнення, працевлаштований не був, на заходи виховного впливу реагує формально, вказані обставини не дали суду дійти до висновку що засуджений  став на шлях виправлення і, таким чином, не вбачається достатніх підстав для задоволення даного клопотання. Заперечили проти задоволення даного клопотання і представник Жовтоводської ВК №26 та прокурор.

 Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляції засудженого, прийшла до висновку,  що суд першої інстанції не виконав вимоги закону належним чином  в частині повного та всебічного вивчення даних про особу, а саме що згідно фіксації дистанційного судового провадження в режимі відео конференції особова справа на засудженого не була предметом дослідження, особова справа не витребовувалась із виправної колонії, а документи   які в ній знаходяться озвучувались представником колонії через відеозв’язок. А тому ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області  було скасовано та направлено на новий розгляд в суд першої інстанції. З аналогічних підстав була скасована і  ухвала у справі №176/2191/15-к.

У справі № 176/405/14-к ініціатором подання про умовно – дострокове звільнення  від покарання у вигляді позбавлення волі виступила  адміністрація ЖВК-26 та спостережна комісія виконкому Жовтоводської міської ради, яка в своєму поданні послалася на те, що засуджений своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення. Однак суд не погодився з думкою ініціатора подання , оскільки повно та всебічно дослідивши матеріали справи встановив, що за час перебування в слідчому ізоляторі м. Дніпропетровськ засуджений  допускав порушення режиму тримання, за що неодноразово отримував дисциплінарні стягнення  у виді догани та поміщення .За  зберігання заборонених предметів, був переведений до дільниці ресоціалізації виправної колонії. Своїми діями не довів про своє виправлення  , правосвідоме ставлення до свого виправлення та намагання в подальшому не допускати будь-яких порушень як в умовах ізоляції, так і в умовах життя у суспільстві за таких обставин в задоволені подання було відмовлено.  З такою позицією погодився і Апеляційний суд Дніпропетровської області, залишивши ухвалу першої інстанції без змін.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким видом покарання відрізняється від умовно – дострокового звільнення від відбування покарання , зокрема тим, що вона стосується засуджених які стали на шлях виправлення і може бути застосована до певної частини невідбутого покарання лише у вигляді обмеження або позбавлення волі. При цьому замінену частину такого виду покарання більш м’яким видом покарання засуджений продовжує відбувати в той час як умовно – дострокове звільнення від покарання може мати місце по відношенню до будь – яких видів (за винятком арешту) основного покарання, а його застосування можливе лише до засуджених, які довели своє виправлення і воно пов’язане із звільненням такого засудженого від подальшого відбування покарання.

Заміна засудженому, що відбуває покарання, невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосовано судом за наявності умов, визначених у ст. 82 КК:

1. Така заміна може застосовуватися лише до осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі.

2. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути застосовано, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Вид і розмір покарання, що обирається при заміні, визначається судом виходячи з цілей покарання з урахуванням перспектив виправлення засудженого в умовах відбування більш м'якого покарання.

Суд може замінити невідбуту частину строку покарання у вигляді позбавлення волі більш м'яким покаранням обмеженням волі на строк невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі.

Так , у справі 176/2141/15-к замінено   засудженому     не відбуту частину покарання у вигляді позбавлення волі на більш м’яке покарання  у вигляді  обмеження волі , оскільки засуджений, відбув необхідну обумовлену частину призначеного покарання, за цей час став на шлях виправлення, про що свідчить його позитивна характеристика, зразкова поведінка та сумлінне ставлення до праці, відсутність стягнень, наявність трьох заохочень на протязі періоду відбування покарання. Представником органу виконання покарання, було підтримано подання та наведено підтверджуючі характеризуючі дані про  засудженого з позитивного боку.

Суд може замінити невідбуту частину покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі будь-яким більш м'яким покаранням з передбачених видів покарання у ст. 51 КК. Наприклад, суд може за наявності визначених в законі умов невідбуту частину строку покарання у вигляді обмеження волі замінити більш м'яким видом покарання - виправними роботами на строк невідбутої частини покарання у вигляді обмеження волі.

У справі 176/449/14-к засудженому замінено  невідбуту частину покарання 01 рік 10 місяців 14 днів позбавлення волі виправними роботами на той же строк з утриманням 20 % заробітку на користь держави, суддею взято до уваги, що  засуджений своєю поведінкою та відношенням до праці   став на шлях виправлення, а також те, що Керівництво ТОВ "Гірничотранспортна компанія" гарантувало засудженому працевлаштування та роботу на цьому підприємстві на випадок його звільнення.

У разі заміни невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі більш м'яким видом покарання, останнє призначається на строк, рівний невідбутій частині покарання. При цьому більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частини КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного за вироком суду.

Однією з підстав звільнення від відбування покарання законодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою , яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу , то такий засуджений підлягає звільненню. Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання.

В практиці Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області,  мається один випадок розгляду  подання начальника П”ятихатського МРВ кримінально - виконавчої інспекції УДДПтС України у Дніпропетровській області про вирішення питання про звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою засудженої  справа №176/513/13-к.

Однак дане подання було повернуто  без розгляду, оскільки до початку його  розгляду надійшов лист від начальника П”ятихатського МРВ кримінально - виконавчої інспекції УДДПтС України у Дніпропетровській області про повернення подання без розгляду, у зв’язку із смертю засудженої.

Відповідно до ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, в тому числі, про застосування покарання за наявності кількох вироків.

Згідно ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається, в тому числі до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктом 11 частини першої статті 537 цього Кодексу /про застосування покарання за наявності кількох вироків/.

Так, за період 2014- 2015 роки до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшло 13  клопотань щодо застосування покарання за наявності двох вироків .В 11 клопотань  постановлені відповідні ухвали про задоволення клопотання. Розгляд даних клопотань у більшості випадків провадився за відсутності прокурора та засудженого, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 539 КПК України, неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду подання, не перешкоджає проведенню судового розгляду. Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого є не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов’язаний керуватися ст. 71 КК України. Шляхом винесення ухвали про призначення покарання за наявності декількох вироків встановлюється загальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак вироки і після цього зберігають своє самостійне значення.  

Так у справі 176/3430/14-к суддя задовольняючи клопотання виходив з того, що при призначені обвинуваченому  покарання за вчинений злочин Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська не було застосовано ч.1 ст.71 КК України /призначення покарання за сукупністю вироків/, яка підлягала застосуванню. На підставі ч.1 ст.71 КК України до призначеного вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17.09.2014 року покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.06.2014 року та остаточно призначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком  на 4 роки 1 місяць.

У справі 176/2848/14 суддя встановив, що  за першим вироком від 09.12.2013 року засуджений  визнаний винним у скоєнні злочину, який вчинено ним 04.10.2013 року. За другим вироком від 12.12.2013 року визнаний винним у скоєнні злочинів, вчинених ним 10.10.2013 року та 15.10.2013 року.

  При призначені покарання за вчинений злочин Кіровським районним судом м. Дніпропетровська не було застосовано ч.4 ст.70 КК України, яка підлягала застосуванню та не вирішено питання щодо самостійного виконання попереднього вироку суду від 09.12.2013 року.

Коли особа, щодо якої було застосовано звільнення з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається, і за таких умов кожний вирок виконується самостійно. Таким чином суддя задовільнив клопотання  начальника Жовтоводської виправної колонії (№26) про застосування покарання за наявності кількох вироків відносно засудженого. Приведено  вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2013 року   відносно засудженог, в частині призначеного йому покарання, у відповідність до вимог Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2013 року, ухвалений стосовно засудженого, необхідно  виконувати самостійно.

У справі 176/1589/15-к суддя відмовила у задоволенні подання кримінальної виконавчої інспекції Дніпропетровського міжрайонного відділу Управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровської області про застосування покарання за наявності кількох вироків відносно засудженого, оскільки встановлено, що покарання засудженому призначено відповідно до загальних засад призначення покарання, а саме за сукупністю  вироків за ст.71, що відповідає вимогам КК України. Підстав для визначення покарання за наявності кількох вироків суд не вбачав.

Справи щодо відстрочки виконання вироку, застосування примусових заходів медичного характеру, вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя в Жовтоводському міському суді Дніпропетровської області на розгляді не перебували, а отже проаналізувати практику їх розгляду не вбачається можливим.

Що стосується застосування суддями ст..72 КК України в аспекті останніх законодавчих змін , то судді беруть до уваги викладену у листі  правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року , будь –яких проблемних питань  не виникало.

За результатами проведеного узагальнення можна зробити висновок, що судова практика застосування норм які регулюють питання , які вирішуються судом під час виконання вироку в суді зазвичай є правильною та однаковою, мається незначна кількість скасованих рішень,  судді дотримуються строків розгляду даних клопотань (подання) , застосовують і враховують саме ті підстави , які мають місце та про які свідчать матеріали справи.

Спірних питань при розгляді справ у порядку виконання судових рішень  у суддів Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області  не виникало.

Додаток 1

Розгляд справ у порядку виконання судових рішень у 2014 році

Додаток 2

Розгляд справ у порядку виконання судових рішень у 2015 році